Берегово - місто над Верке

Берегову понад 900 років. У Європі це одне з найстаровинніших міст зі своєю яскравою та неповторною історією та унікальною архітектурою. Його будинки та мальовничі куточки давно стали візитною карткою міста. А ще краса Берегова завжди надихала митців. Так, класик угорської літератури Мігаль Томпа (1817-1868 р. р.) написав чудову поему в баладному стилі „Берегсас”, в основу якої увійшла легенда про виникнення нашого міста. Вона настільки достовірна, що й тепер хвилює уяву.
Місто Берегово розкинулось на берегах невеликої річки Верке, у підніжжя гір, схили яких засаджені виноградниками. Місто відоме давніми традиціями виноградарства і виноробства.
Широко відома легенда говорить про те, що місто засноване значно раніше. У зв’язку з цим, відомий дослідник-етнограф Тівадар Легоцький пише: «Що стосується легенди, згідно якої пастух Сас на місці нинішньої римо-католицької церкви, в ямі, розритій копитами воюючих між собою биків, знайшов великий скарб і побудував на цьому місці церкву, а навколо неї - місто, яке пізніше назвали Берегсасом, не має історичного підтвердження».
Відомий реформатський церковний письменник Папаї Паріз Ференц (1649-1716) у своїй книзі «Dictionarium latino-hungarium» стверджує, що до приходу угорців тут було поселення римлян, назване Перігіумом. Однак, науково підтвердити таке припущення не вдалося. Достовірно відомо, що після смерті брата угорського короля Ендре І Бейли, його землеволодіння по спадщині стали надбанням його синів Гейзи, Ласло і Ламперта. Дана місцевість перейшла у володіння Ламперта. У народних легендах говориться, що саме він був засновником поселення на берегах Верке, яке пізніше називали його іменем «Villa Lamperti».
Протягом багатьох століть власниками поселення були угорські королі. У 1141 році після багаторазових нападів половців король Гейза ІІ переселив в місто саксонців. Відтоді його стали називати Сасом або Лампертсасом, Лумпрехтсасом, Лампертхазом.
Пізніше прилеглі землі стали надбанням королів династії Арпадів та їх синів. У 1247 році король Бейла ІV надав Берегово статус королівського міста. Його розквіт співпав з періодом правління короля Людвіга Великого і королеви Ержебет. Пізніше прилеглі землі перейшли у володіння трансільванського князя Габора Бетлена, який побудував в місті свій палац.
Починаючи з 1504 року місто в документах називали Берегсасом. Місто грало велику роль у визвольній антигабсбургській війні князя Ференца Ракоці. 22 травня 1703 року саме на центральній площі Берегово Томаш Есе розгорнув знамено повстання. Ференц Ракоці в цьому місті видав 20 грудня 1705 року свій заклик до повстання народу. Місто грало активну роль і у визвольній війні 1848-1849 років.
До 1944 року місто з невеликими перервами було центром Бережської жупи. Після Сен-Жерменського мирного договору воно увійшло до складу Чехословацької республіки. У червні 1945 року Закарпаття увійшло до складу України. З 1946 року офіційна назва міста Берегово. Це єдине місто Закарпаття, де переважаюча більшість населення угорської національності.
Берегово - місто обласного підпорядкування, центр Берегівського району, розташований на відстані 72 км від міста Ужгород. Територія Берегівського району 802 км², населення 83.3 тис.чол., з них 32 тисячі мешкають в Берегові. Місто перетинає канал Верке, що з’єднує річки Боржаву та Латорицю.
У Берегово працює декілька шкіл, в тому числі 3 угорських. Недавно відкритий угорський педагогічний інститут. Працює професійний угорський національний театр імені Д.Ійеша. Окрім цього, місто є центром розвитку багатьох галузей промисловості.
У Берегові споруджені пам’ятники Шандора Петефі, Лайоша Кошута, Габора Бетлена і Дюли Ійеша, відкриті меморіальні дошки 42 діячам історії, культури і мистецтва.
Берегівщина славиться своїм виноробством, яке є невід’ємною частиною історії міста. Історія виноградарства і виноробства Закарпаття, зокрема Берегівщини, сягає в далеке минуле.
Кочові племена угорців, що прийшли в Панонію на початку Х ст.., завезли з собою середньоазіатські сорти винограду, технологію виробництва хмільного напою.
Документально виноградарство згадується в Грамоті короля Ласло І, датованій 1093 роком.
Згідно з письмовими історичними джерелами на Берегівських вулканічних хребтах 700-800 років тому вирощували виноград. Крім мешканців міста та оточуючих сіл, великими земельними наділами володіли монастирі та військові поселення, які вирощували виноград сорту Серемський зелений, виробляли вино для власного споживання.
Багато господарських вказівок щодо розвитку виноградарства було видано Габором Бетленом. У 1625 р. він на 12 років звільнив власників ново закладених виноградників від податку.
У 1684 р. Імре Текелі зобов’язує власників виноградників утримувати у взірцевому порядку, систематично підживлювати, своєчасно доглядати за кущами.
Навіть у період Визвольної війни князь Ференц Ракоці ІІ приділяв належну увагу виноградарству. Виноградники, які протягом двох років не оброблялись, конфіскувались і продавались на аукціонах, недбалим господарям не було місця на горі. Цю традицію було б доцільно запровадити і нині. 
Надзвичайно швидкими темпами розвивається виноградарство краю після революції та Визвольної війни 1848-1849 рр. За статистичними даними 1853 року виноградом засаджено 2060 га, а в 1872 р. - 2761 га.
У ті часи перевага надавалась таким сортам, як Фурмінт, Липовина, Бакатор, Рислінг, Бургунське.
У багатовіковій історії виноградарства та виноробства Берегівщини багато епізодів, які варті уваги сучасників. Ось окремі з них, якими гордяться берегів чани. Наші попередники у 80-х роках ХІХ ст.. після нищівного наступу філоксери (виноградний шкідник), коли повністю були знищенні виноградні насадження, знайшли ефективний спосіб щонайскорішого відродження галузі. Запровадили технологію зеленого щеплення винограду на філоксеростійку лозу за методом Шандора Цейнера. Поряд з цим, виноградарі регіону на високому агротехнічному фоні проводили посадки лози на нових площах. Урядова комісія в 1898  році, перевіряючи збитки, завдані філоксерою, та хід відновлення насаджень виноградної лози, визначила стан робіт як один із кращих по державі навіть у порівнянні з токайськими виноградниками, а продукція виноградарства поставлялась у міста Львів та Краків, Німеччину, Росію.
Виноградарство Берегівщини наприкінці ХІХ ст.. та на початку ХХ ст.. пов’язано з династією графів Шенборнів. На їх виноградниках росло 220 технічних та столових сортів, у тому числі 43 білих та 11 червоних сортів.
В нашому краї живе всім відомий анекдот, коли єврей перед смертю покликав до себе сина та сповістив йому таємницю: «Синку, з винограду теж можна вино робити…». Ми цей спосіб переробки давно пройшли. Нами знайдено правдивий досвід, який так і звучить: «Лише із якісного винограду буде якісне вино!»